Розслідуємо: Кримінальні переслідування Судові спори Рейдерство Політичі конфлікти Банкрутства Скандали

Шлюбний договір – договір недовіри чи мудре рішення,-коментар АО “Вишневий і Партнери” для електронного видання “Юрист і Закон”

Обов’язкова ознака шлюбу – реєстрація його державними органами.

Зазвичай у цей період більшість пар сподіваються, що їхні почуття триватимуть, якщо не все життя, то більшу його половину, і їх не спіткають питання розірвання шлюбу, поділу майна, стягнення аліментів тощо. Тому все, що стосується майнових і фінансових відносин, з’ясовувати зі своєю половинкою ніяково.

У такому випадку шлюбний договір, здавалося, міг би вирішити всі питання ще на початку шлюбних відносин. Проте левова частка осіб ставиться до укладення будь-яких договорів щодо майна як до прояву недовіри з боку свого партнера, який ніби ще на початку їхнього подружнього життя думає про його завершення.

Про це свідчить статистика. За даними Міністерства юстиції України, у 2019 році в Києві уклали майже 28 тисяч шлюбів та лише 1038 шлюбних договорів. Як бачимо, різниця колосальна.

Тож з’ясуймо, чим насправді є шлюбний договір – договором недовіри чи мудрим рішенням?

По-перше, шлюбний договір – це угода двох осіб, які або перебувають у шлюбі, або подали заяву про його реєстрацію до органів РАЦСу. Такий договір можна укладати як на початку сімейних відносин, так і після реєстрації шлюбу, що стало можливим у 2004 році після набуття чинності Сімейним кодексом України (далі – Кодекс). Положення щодо шлюбного договору викладено у гл. 10 Кодексу.

Що можна вносити до шлюбного договору?

Зокрема, шлюбним договором можна визначати майнові права й обов’язки подружжя як батьків.

Водночас договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. А отже, не може бути врегульовано шлюбним договором пункт щодо відсутності зрад.

Крім того, шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, установлених Кодексом, а також ставити одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище.

За шлюбним договором не можна передавати у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Тобто положення договору можуть стосуватися лише майна, яке на момент його укладення перебуває у власності подружжя.

Найпоширеніші питання, обумовлювані в шлюбному договорі:

– які об’єкти рухомого / нерухомого майна є особистою власністю кожного з подружжя;

– подарунки: хто є власником і як розділити в разі розірвання шлюбу;

– як подружжя витрачає заробітну плату кожного. Яка частка є особистою власністю, а яка відводиться в сімейний бюджет;

– утримання дітей та одного з подружжя іншим;

– кредитні зобов’язання – спільний борг чи особистий обов’язок того з подружжя, кому було надано кредит.

Шлюбний договір укладають лише в письмовій формі, і він має бути посвідчений нотаріально.

Без нотаріального посвідчення такий договір не матиме юридичної сили та в разі виникнення спорів між подружжям не буде належним доказом.

Шлюбний договір набуває чинності після нотаріального посвідчення, якщо його укладає вже подружжя, і після державної реєстрації шлюбу – якщо договір уклали особи, які лише подали заяву до РАЦСу.

Трапляються випадки, коли один із подружжя легковажно ставиться до укладення такого договору, вважаючи, що в будь-який момент може його скасувати. Проте без згоди іншого в судовому порядку можна визнати такий договір недійсним лише за наявності поважних підстав.

Зазвичай підставою для подання такого позову є те, що підписанням шлюбного договору чоловік / дружина були поставлені у вкрай невигідне матеріальне становище. Однак перспектива цих справ досить сумнівна.

Зокрема, у постанові від 01.07.2021 р. у справі № 127/14002/21 Верховний Суд зазначив, що колегія суддів не вбачає підстав вважати, що у спірному договорі одну зі сторін поставлено в надзвичайно невигідне матеріальне становище та істотно порушено дисбаланс між правами й обов’язками кожного з подружжя, оскільки умовами шлюбного договору передбачено взаємні права й обов’язки сторін, під час укладення сторони були попередньо ознайомлені з наслідками вчинюваної нотаріальної дії, у т. ч. з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності угод, розуміли значення й умови цього правочину, його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів і те, що він не має характеру уявного чи удаваного правочину.

У постанові Верховного Суду від 28.04.2021 р. у справі № 320/3970/18 (провадження № 61-13223св19) визначено, що: “свобода договору у регулюванні майнових відносин між подружжям є істотно обмеженою. Такі сторони не вправі у договорах між собою визначати такі умови, реалізація яких призводитиме до істотного дисбалансу між правами та обов’язками кожного із подружжя.

Категорія “надзвичайно невигідне матеріальне становище”, вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, та ці докази повинні бути оцінені судом відповідно до норм цивільного процесуального права”.

Так, якщо сторона підписала договір власноруч, особа зазначила, що їй роз’яснено наслідки правочину, підтвердила дійсність намірів – такий договір, найімовірніше, суд залишить у силі.

Крім того, варто звернути увагу на внесення сторонами додаткових умов. Наприклад: якщо шлюб між сторонами буде розірвано менш ніж за 5 років після його реєстрації – об’єкт нерухомого майна набуде статусу особистої приватної власності дружини / чоловіка.

У такому разі особа, яка внесла ту чи іншу умову до договору, повинна враховувати ризик, пов’язаний із незрозумілістю чи наслідками такої умови. Водночас це правило застосовне не лише тоді, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, а й коли сторона пристала на умову іншої сторони.

Тому під час підписання такого договору варто пересвідчитись, що жодне з його положень не ставить вас у невигідне становище або не матиме наслідком порушення вашого права.

Звісно, кожен сам обирає, чи варто йому укладати шлюбний договір. Але зважити на початку шлюбних відносин всі за та проти – однозначно варто.


ВИСНОВОК:

На нашу думку, укладення шлюбного договору є мудрим рішенням.

Водночас я б назвала такий договір договором зрілості. Адже укладає шлюбний договір переважно лише той, хто цінує себе, свого партнера, спільний час і має почуття поваги та щирі наміри. Оскільки всупереч хибним уявленням укладення шлюбного договору не тільки не “вбиває” кохання, а, навпаки, не маючи жодного стосунку до почуттів, визначає режим того чи іншого майна й саме цим дає подружжю впевненість у завтрашньому дні в будь-яких ситуаціях. А врегулювавши всі питання щодо правового режиму майна на початку відносин, можна автоматично скасувати підстави для майнових суперечок між подружжям, що дуже звужує коло причин для ймовірних конфліктів у сім’ї.

Опубліковано в електронному виданні “Юрист і Закон” випуск № 29