Розслідуємо: Кримінальні переслідування Судові спори Рейдерство Політичі конфлікти Банкрутства Скандали

“Шлюбний договір не є підставою набуття права власності на майно” – коментар АО “Вишневий і Партнери”

Сімейні відносини в Україні регулюється Сімейним Кодексом України, іншими нормативно-правовими актами, а також за домовленістю між самим подружжям тобто договором.

Сімейним Кодексом України статтею 9 визначено загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам Сімейного Кодексу України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, щодо майна. Положенням статті 93 Сімейного Кодексу України визначено, що шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків.

За своєю природою шлюбний договір, передусім є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 Сімейного Кодексу України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 Цивільного Кодексу України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 Цивільного Кодексу України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни та розірвання.

Так, частина третя статті 6 Цивільного Кодексу України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Але сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає із змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Так, згідно з частиною п`ятою статті 93 Сімейного Кодексу України за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

В справі № 522/25760/16-ц Верховним Судом України зроблено висновок про не допустимість чинності положень шлюбного договору в частині переходу одному з подружжя у власність майна, право на яке підлягає державній реєстрації.

Фабула справи «в період перебування у шлюбі між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюбний договір щодо врегулювання майнових відносин подружжя, пунктом 3.5 якого передбачено, що у випадку розірвання шлюбу нижчезазначене в цьому пункті майно переходить в особисту приватну власність чоловіка, а саме: мотоцикл “DUKATI DIAVEL CARBON ABS”, 2013 року випуску, який належав дружині до реєстрації шлюбу; автомобіль “Audi Q7”, 2014 року випуску, що був набутий в період шлюбу; майнові права на машиномісце, набуті в період шлюбу».

Установивши характер спірного пункту шлюбного договору та те, що за його умовами передається у власність одному із подружжя нерухоме майно, право на яке підлягає державній реєстрації, суди дійшли обґрунтованого висновку, що він суперечить частині п`ятій статті 93 Сімейного Кодексу України, а тому правильно визнали пункт 3.5 шлюбного договору недійсним з підстав, встановлених частинами першими статей 203, 215 Цивільного Кодексу України.


ВИСНОВОК

Тому, доводи скаржника про те, що шлюбний договір відповідає вимогам чинного законодавства суд визнав необґрунтованими, оскільки пункт 3.5 спірного шлюбного договору суперечить статтям 93, 97 Сімейного Кодексу України, у зв`язку з тим, що його зміст передбачає перехід права власності від одного власника до іншого на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації.